АСОЦІАЦІЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Проект змін до Конституції України щодо запровадження регіонального представництва

Однією з проблем сучасної України є зниження випливу регіонів на загальнодержавні процеси, високий ступінь централізації влади та управлінських рішень. В умовах суспільного протистояння, яке нерідко має виразні територіальні ознаки, важливе значення має проведення конституційно-правової реформи, яка не лише передбачала б підвищення самостійності регіонів але й підвищувала їх вплив на загальнодержавні процеси.

З цією метою було підготовлено проект, який передбачав залучення регіонів до управління Державою шляхом утворення додаткового державного органу – Ради Регіонів України. У якості аналога при підготовці проекту закону був використаний досвід Німеччини та функціонування і ній Бундесрату (що інколи вважають другою палатою німецького парламенту).

За результатами обговорення і консультацій з представниками громадськості та влади проект було вирішено вважати неактуальним. Зараз інформація подається лише для відома.

Головні особливості законопроекту полягали у наступному:

1. За аналогією з німецьким Бундесратом пропонувалось створити Раду Регіонів України як самостійний орган регіонального представництва. Це обумовлене тим, що назва Верховної Ради України та окремі засади її функціонування як однопалатного органу випливають з положень Розділів І, ІІІ та ХІІІ Конституції України, а внесення змін до цим розділів є більш складним за процедурою. Водночас створення Ради Регіонів України поряд з Верховною Радою України дозволило б обмежитись внесенням змін і доповнень до Основного закону лише за звичайною процедурою.

2.  Передбачалось проведення виборів депутатів Ради Регіонів України не безпосередньо виборцями, а Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними та міськими радами. Це обумовлене необхідністю більш тісного зв’язку депутатів Ради Регіонів України з відповідними органами регіонального управління. Це також передбачало б детальну обізнаність депутатів Ради Регіонів України з проблемами регіону, який вони представляють, наявність у них досвіду роботи в органах місцевого та регіонального управління.

3. Пропонувалось поряд з Автономною Республікою Крим, областями та містами Києвом та Севастополем надати представництво й іншим найбільшим містам України, з населенням понад сімсот тисяч мешканців. Це дозволило б залучити не лише міста-мільйонники, але й такі важливі міста як Кривий Ріг та Львів.

4. При визначенні кількості представників від регіону до Ради Регіонів України пропонувався принцип непрямої пропорційності, коли кількість депутатів залежить від населеності того чи іншого регіону, але співвідношення представництва між регіонами не точно повторює різницю в їх населеності. Загалом склад Ради Регіонів України мав бути меншим за 90 осіб.

5. Пропонувалось, щоб дата виборів до Ради Регіонів України визначалась Верховною Радою України і була до певної мірі „плаваючою” – залежала б від перевиборів до обласних рад. Це обумовлене тим, що не бажано або якісь місцеві ради обирали депутатів до Ради Регіонів України наприкінці власних повноважень. Водночас новообрані місцеві ради мають певний час попрацювати з метою формування взаємовідносин у власному депутатському корпусі, усвідомлення проблем власного регіону, перш ніж вони обиратимуть своїх представників на загальнодержавному рівні.

6. При визначенні повноважень Ради Регіонів України розробники законопроекту виходили з того, що цей орган не обирається безпосередньо виборцями, тому наділення його повноваженнями брати участь у імпічменті Президенту України, формуванні суддівського корпусу, призначенні чи звільненні Генерального прокурора тощо було б недоречним. Основною формою впливу Ради Регіонів України на законодавчий процес мало стати схвалення чи відхилення певних законопроектів. При цьому робився наголос на проектах важливих саме для регіонів: регіонального та економічного розвитку, податкового навантаження, бюджетного процесу. Передбачалась можливість для Верховної Ради України 3/4 від її конституційного складу ухвалювати закони незважаючи на вето як Ради Регіонів України, так і Президента України. Якщо ж проти ухвалення законопроекту заперечує лише один з цих суб’єктів – процедура подолання вето була б спрощеною.

7. Пропонувалось доповнити повноваження Конституційного Суду України можливістю надавати висновки про те, чи потребує законопроект або закон чи постанова схвалення Ради Регіонів України. Також пропонувалось надати депутатам Ради Регіонів України право звернення до Конституційного Суду України з питань щодо конституційності правових актів.

Переглянути порівняльну таблицю