АСОЦІАЦІЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

До конституційної реформи

Завершено роботу дніпропетровської громадської організації «Асоціація міжнародно-правових досліджень» щодо опрацювання пропозицій до Конституції України.

Ця діяльність велася Асоціацією тривалий час ­­– так ще в 2011 році були підготовлені загальні засади законопроекту щодо подальшого удосконалення Основного закону. В умовах гострої політичної кризи, що триває в України декілька останніх місяців, було вирішено прискорити роботу над законопроектом.

Отож 07 лютого 2014 р. членами Асоціації міжнародно-правових досліджень було остаточно погоджений проект змін до Конституції, який після обговорення та схвалення направлений до Верховної Ради України та керівників і представників усіх парламентських фракцій.

Серед головних позицій законопроекту необхідно відзначити наступні.

Обрана Україною змішана (президентсько-парламентська) модель управління передбачає принцип, згідно якого, уряд має працювати до того часу, поки він користується підтримкою парламенту (чи його нижньої палати – в країнах, де законодавчий органі складається з двох палат). Через це закладене в Конституцію України в 1996 році  повноваження Президента України звільняти голову Уряду без згоди Верховної Ради України та звільняти окремих міністрів без подання Прем’єр-міністра, очевидно не вкладається в обрану модель. Так само нелогічним є положення про те, що Кабінет Міністрів складає повноваження перед новообраний Президентом України, а не Парламентом. І не має значення, що в редакції Основного закону 1996 року не згадується «парламентська більшість» – згідно світової практики, якщо парламент чи одна з його палат має право висловити недовіру уряду, що має наслідком його відставку, така система вже передбачає, що уряд має спиратись на парламентську більшість. В Україні ж передбачена необхідність отримання згоди Верховної Ради України на призначення прем’єр-міністра, затвердження програми дій Уряду та можливість відправити його у відставку зі резолюцією недовіри, схваленої законодавцями.  Тож формування парламентської більшості, на яку має спиратись уряд є ключовою ідеєю Основного закону. Додаткові ж положення Президента в цій сфері були обумовлені несформованість партійної системи в України на час ухвалення Конституції 1996 року, і зараз втратили актуальність. Тому пропонується позбавити Главу Держави права звільняти прем’єр-міністра без згоди Верховної Ради України, а окремих членів Уряду – без згоди його керівника.

Також має бути офіційно закріплено, що Верховна рада України є не лише законодавчим органом, а й вищій представницьким органом Українського народу, оскільки лише вона має достатній рівень легітимності, аби виступати від усього суспільства в цілому, а не лише від його певної частини. Через політичну боротьбу середини 90-х років тоді роль парламенту применшувалась, оскільки саме в фігурі Президента вбачали гарантії незалежності України. Сьогодні очевидно, що вітчизняній політичній системі не вистачає майданчику для обговорення та колегіального прийняття рішень з найбільш важливих питань суспільного життя. І саме Верховна Рада України має стати такою площадкою.

Крім того, видається за необхідне запровадження в Україні органічних законів з найбільш важливих питань правового регулювання, це мають бути закони: про вибори народних депутатів України, про вибори Президента України, про вибори до органів місцевого самоврядування (або Виборчий кодекс, у разі його прийняття), про судоустрій і статус суддів, про Конституційний Суд України, про місцеве та регіональне самоврядування, про мови, про основи внутрішньої та зовнішньої політики, про всеукраїнський та місцевий референдуми, про місто Київ, про місто Севастополь. Такі закони мають ухвалюватись не менш ніж 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України, що зробить неможливим переписування найбільш важливих законодавчих положень в угоду кон’юнктурним міркуванням конкретної політичної більшості в Парламенті.

Істотним недоліком політичної системи України є відсутність у громадян правового інструменту дострокового припинення повноважень вищих органів влади, які втратили суспільну довіру. Таким механізмом мала б стати можливість проведенні референдуму про дострокове припинення повноважень Президента чи Верховної Ради України за народною ініціативою, який оголошувався б Центральною виборчою комісією. Відмова від подібного інституту свого часу обгрунтовувалась європейською практикою. Проте не було враховано, що в більшості європейських країни вихід з політичної кризи передбачає дострокові парламентські вибори – тобто додаткову легітимізацію влади з боку суспільства.

Доречно також надати право Верховній Раді України приймати рішення про саморозпуск.

Серед інших важливих новацій, які мають бути закріплені при внесенні змін до Основного закону є: обрання місцевих голів за двотуровою мажоритарною системою, надання Верховній Раді України права виносити на  референдум важливі суспільні питання (рішення про проведення референдуму має ухвалюватись не менш ніж 2/3 голосів від конституційного складу Верховної Ради України).

Безперечно важливим кроком для стабілізації політико-правової системи нашої держави має стати позбавлення Конституційного Суду України права вирішувати питання про конституційність законів про внесення змін до Конституції, які набрали чинності.

Окремим питанням є подальша децентралізація влади та відмова від інституту місцевих державних адміністрацій, замість яких мають діяти виконавчі комітети відповідних рад.

Переглянути пропозиції